Нещодавно набрав чинності Закон України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану”. Він суттєво змінив характер правовідносин між працівником та роботодавцем, оскільки передбачив ряд нововведень, які, на думку законодавців, допоможуть ефективніше організовувати виробництво в часи повномасштабної війни
Оплата праці та надання відпустки під час дії воєнного стану
1. Оплата праці
Заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Відповідно, роботодавець не має права зменшувати виплати під час воєнного стану без згоди працівника.
Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання зарплати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання щодо строків оплати праці, але лише якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Можна стверджувати, що роботодавець усе ще зобов’язаний вчасно нараховувати кошти за роботу працівника, але у разі відсутності можливості це зробити через форс-мажор він не буде притягнутий до відповідальності.
Навіть якщо роботодавець доведе, що він не зміг вчасно нарахувати зарплату через форс-мажор, він усе одно зобов’язаний здійснити виплату за трудовим договором.
Строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства, якщо така виплата неможлива через бойові дій.
2. Відпустка
У період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні.
Роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток, якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури, крім:
– відпустки у зв’язку вагітністю та пологами;
– відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Тобто, якщо особа працює на об’єкті критичної інфраструктури, її право на відпустку може бути обмежене за рішенням роботодавця. Тим не менш, право на відпустку у зв’язку вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є недоторканим і не може бути обмежене навіть у разі, якщо працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.
Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України “Про відпустки”. Посилаючись на це, можемо визначити, що тепер відпустка без збереження зарплати може надаватися на необмежений час. У мирний час така відпустка не могла тривати більше 15 діб на рік. Тепер це положення не діє, під час воєнного стану особа може отримати таку відпустку хоч на рік. Це зроблено з метою збереження трудових правовідносин між роботодавцем та працівником, який не має змоги працювати через сімейні обставини чи з інших причин (яких під час війни достатньо).
